Інтерв'ю з майданівцем, добровольцем, а потім військовослужбовцем опубліковано на сайті "Радіо Свобода".
Київ – У перші дні збройної агресії Росії проти України у стотисячному місті Конотоп, що на Сумщині, до військкоматів вистоювали у довжелезних чергах десятки тисяч охочих іти захищати Україну. Один із них – Юрій Бачал. Він вважає той період найбільш важливим у своєму житті, оскільки саме у дні Революції гідності та у тяжкі перші місяці війни зрозумів, що для нього означає бути громадянином України.
– У листопаді 2013 року я вдома щовечора дивився телевізор, уважно вдивляючись у кадри з київського Майдану. Аж раптом – знайоме обличчя: дівчина Таня, з якою ми вчилися в одній школі, вона на пару років молодша за мене. То я знайшов її телефон, задзвонив, питаю: мала, що ти там робиш? А вже починались протистояння між людьми на Майдані та міліцією, і до майданівців долучались все нові люди. А наприкінці листопада спецпризначенці побили й розігнали студентів (у ніч із 29 на 30 листопада 2013 року – ред.).
Тоді я і подумав: така маленька дівчинка розносить медикаменти по Майдану, ризикує життям, а я далі сидітиму під телевізором? Досить, час діяти!
– І як діяли на Майдані?
– Як всі: будував і боронив барикади, разом з сотнями самооборони. Потоваришував з хлопцями з «Правого сектору», з ними і атаки спецпризначенців відбивав, а потім, коли вже Янукович втік і ми, майданівці, поховали Небесну сотню, довелося з побратимами їхати на південь країни, щоб туди не прийшов «русский мир». Тобто, під час подій Революції гідності у Києві я познайомився з одеситами, часто заходив до їхнього намету, там завше була смачна кава і точились цікаві розмови. Тож потім, весною 2014 року, коли вони запропонували їхати їм на допомогу, я відмовити не міг.
– Що робили в Одесі?