Прочитайте це! Можливо, саме ви в змозі допомогти маленькому конотопцю

9-річний Дениско від народження бореться з ДЦП. Його опікун, бабуся Ольга Іванівна, робить все можливе, аби реабілітувати дитину. Нині для покращення своїх здібностей дитина має грати у спеціальні ігри та освоювати сучасні методики. Й, можливо, саме ви зможете йому допомогти. В чому саме? Познайомтеся з історією Дениса та його родини. 

По праву говорять, що мама не та, що народила, а та, що виховала і давала можливість радіти кожному новому дню. У родині Ольги Іванівни Литвин 9 років тому народився онучок Дениска. І з того часу життя її родини, а особливо її життя поділилося на «до» і «після». Під час складних пологів у її 18-річної ще зовсім юної доньки сталося непоправне – новонароджений хлопчик отримав пологову травму і вже з перших хвилин свого життя змушений був за нього боротися. Ольга Іванівна місяць розривалася між реанімаційними відділеннями у Конотопі, де була дочка, та обласним центром, куди перевели немовля. Крім фізичної втоми, додавалася ще і психологічна напруга, адже лікарі не могли спрогнозувати щасливого кінця, а лише періодично констатували: «Ще живий», «Ще жива».

Та з часом мама почала потроху одужувати, але не могла повністю себе присвятити догляду за дитиною, бо не відпускала слабкість і попереду ще був довгий період реабілітації. Та і сама молода дівчина психологічно не була готова до виховання такої дитини, а тим часом Дениса вже перевели в патологічне відділення, і треба було комусь із рідних ухвалювати серйозні та виважені рішення. І тут Ольга Іванівна вирішила: «А хто ще їм допоможе, як не я», – і відтоді все лягло на плечі бабусі. 

Бабуся за 9 років прикипіла до хлопчика, стала його опікуном, і тепер вони постійно борються з дитячим церебральним паралічем, по частинках відбираючи у хвороби фізичні та розумові можливості дитини. «Я настільки вже з ним зрослася, що спробуйте ще хтось у мене взяти, ви ще і не заберете в мене його. Мені здається, що хтось зробить не так, як я. Ми з ним одне ціле. Я не уявляю свого життя без нього. Я свідомо це вибрала, я свідомо це розуміла, але якщо би повернути ці роки назад, я б зробила так само», – не вагаючись стверджує бабуся-опікун.

Усі наявні кошти та збереження родини давно пішли на реабілітацію Дениса. Кожен курс лікування у Трускавці коштує близько 20 тисяч гривень, а на рік їх треба декілька. Усе, що нині може і вміє хлопчик, – це завдяки терпінню, силам та старанням Ольги Іванівни. Але вона найбільше картає себе через те, що могла б дати, та не додає, бо постійно доводиться обирати на що витратити зібрані по гривні гроші. Якщо у вас лежить без діла планшет, який вам не потрібен – подаруйте дитині радість, а бабусі велику допомогу у розвитку дитини. Обираючи одне, на інше вже не вистачає, а хотілося б дати дитині якнайбільше, щоб нарешті поставити його на ноги. Та нині питання стоїть, щоб підтримувати те, що вже змогли досягнути. А, зважаючи на прогнози лікарів, це вже багато, бо Денис росте доброзичливою, життєрадісною дитиною, із задоволенням грається з дітьми та дорослими, привітно реагує на нових людей і, як особлива дитина, потребує значної уваги. 

Проблема пошуку грошей постійна, тому ця родина буде рада будь-якій фінансовій допомозі. Особливо нині потрібний для розвитку Дениса планшет. З його допомогою дитина зможе грати у різні ігри та освоювати сучасні методики для покращення своїх здібностей. Тому якщо у вас лежить без діла така сучасна техніка чи ви вже купили новий, а старий просто вам не треба – подаруйте дитині радість, а бабусі велику допомогу у розвитку свого онука. Телефон Ольги Іванівни: 097-69-22-856.

P.S.: Багато чого в наш час «безкоштовної медицини» залежить від грошей, та не все. Ключовими залишаються любов, турбота та увага, а це Денис отримує сповна від своєї найріднішої людини, якою для нього стала бабуся.