Конотоп літературний. Автостопом до сонця

Так званим вітром ти повертаєш додому.
І сонна пустеля заллється рожевим світлом...
Ти світанкова. Казкова. Чарівна квітка.
Весняна і ніжна. Закутана в синь.


Ти лише вранці вертаєш додому й смієшся;
Тримаєш в долонях туфлі; заварюєш чорний чай.
Твої бурштинові коси, і два блакитні озерця,
Що сворюють спокій.
І випромінюють жаль

Ти моє сонце, що сходить над містом щоранку.
Ти моя зірка, що сходить на небо щоніч.
Ти вимикаєш світло, лягаєш під ковдру. Спати.
Ти забуваєш, що сон – верлібр.

Ти повертаєш щоразу, як кінчаться гроші в кишені.
А за плечима – рюкзак. Повний сміху і сліз.
Ти дівчина з казки. Немов би ти Спляча Діва.
А може ти Відьма? Що вкрала у Оз блакить?

А може ти Фея, що Пітера Пена створила?
Чи Баба Яга із переказів давніх слов*ян?
Знаю одне – ти ніжна моя, і мила.
Забудь попередження.
Очі твої – кришталь.

І сотні пророчих сліз намарне лились віками;
І сотні жінок, що палали в вогнях катівень -
Ти це пройшла. Тепер серце твоє – як камінь.
Я це відчув. Та не зміг тебе розлюбити.

Автор поезії - Поліна Горлач, вихованка Конотопської літстудії "Джерела"Навчається у НПУ імені М. П. Драгманова за спеціальністю літературний редактор. Друкує вірші та статті .

Автостопом до сонця
Конотоп поезія літстудія
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати
Коментарі