Як мама помідори купувала

На електронну скриньку редакції сайту 05447.com.ua надходять листи від наших відвідувачив зміст яких ми будемо викладувати для ознайомлення та обговорення. Так, нами вже був оприлюднений лист конотопчанина, який був приголомшений поборами з вояк АТО у потязі Київ-Зерново , зараз ознайомтесь із листом жіночки, мамі якої підклали гнилі помідори на конотопському базарі.  Ось текст цього листа :

" Я, звичайно, про помідори не писала б. Ну що про них писати: рожеві, вже навіть починають нагадувати справжні грунтові, але є одне але…

Вчора мама захотіла сходити на ринок. Мама в мене вже пенсіонерка, тож прогулянка на ринок для неї мала стати і розвагою і невеликим фітнесом.

Купуючи томати, сама взяла з ящика п’ять рожевих великих плодів, поклала їх у пакет-майку і подала продавцю на зважування. Хазяйка заглибилась у свій кіоск, зайшла за ваги, розвернулась там, поклала пакетик на ваги, назвала суму… Все як звичайно. Мама розрахувалася, взяла свої помідори та й пішла тихенько додому. У мами задишка, мама швидко не ходить, у мами окуляри, мама вже не все бачить. Да і не намагається все контролювати. Мама довіряє людям.

  Повернулась  додому і стала викладати помідори на підвіконня, щоб дихали. І дуже здивувалась. Бо в пакеті крім її п’яти рожевих був ще один- маленький, червоний, трохи розчавлений і геть гнилий…  На той час і я намалювалась. Приїхала до мами підобідати і подивитися на неї.  Мама показала мені теє диво, і я, ледве проковтнувши борщ, посадила маму з помідорами в машину і повезла все те добро назад на Колгоспний ринок.

Була вже третя година по обіді, але наша продавчиня ще була на своєму робочому місті. Побачивши нас і вислухавши, підприємлива леді спочатку заявила, що вона нічого не знає і нічого у пакет не клала. Але як можна заперечувати очевидне: підкинутий томат був геть іншого сорту і просто не міг знаходитись в тому ящику, з якого мама вибирала собі і який досі перебував там, де стояв дві години назад.  Що мала робити бідна і нещасна піймана на гарячому  продавчиня? Звичайно, захищатися. В хід пішли різні аргументи, як завжди буває на ринку…

Можливо, не було б цього листа, але аргументи моєї візаві просто шокували мене. Використавши звичайні в таких випадках відмазки, мадам заявила:

--Ну то й що? Подумаєш, помідор гнилий їм попався? Он у мене капусту гнилу на АТО солдатам купують—і нічого!!! А то помідор…

Коли я взялася переписувати фамілію, ім’я та по-батькові фігурантки, вона видавила з себе:

--Ну ізвініть…

Але тільки ми повернулись, щоб йти, в спину понеслось:

--Подумаєш, помідор їм гнилий поклала…

Люди, що ми робимо із своїм життям і оточенням? Невже якщо кожен буде робити капості ближньому своєму, ми будемо жити краще? Невже матеріальний стан підприємця сильно підвищується, якщо від підкидає своєму покупцю гнилий товар?  І як можна продавати гниле хлопцям, які боронять батьківщину? Завдяки зусиллям яких ти  ще маєш  хату і маєш, що їсти? Чи є в нас  розум? Чи хочемо ми, щоб нам і нашим дітям люди віддячили тією ж монетою?

Прощаючись з продавцем, я вже знала, що писатиму цей лист. І писатиму ще, якщо знову стикнуся з жадібністю, невихованістю і відвертим хамством. Нехай ім’я горе-продавця залишиться сьогодні поза текстом, адже навіть самій  безсовісній  людині треба давати шанс. Але залишити цю історію без наслідків я не можу. Ходитиму до того кіоску регулярно, щоб людина не забувала про правила людського співіснування і вчилася обслуговувати покупців як слід.                                                                                                                       Людмила."