Корона благородних: унікальна оленяча ферма на Конотопщині

Корона благородних: унікальна оленяча ферма на Конотопщині, Анатолій Кияшко

Унікальну ферму з розведення племінних благородних оленів та ланей найелітніших родоводів світу відкрили у Конотопському районі Сумщини. Співвласник ферми Дмитро Русанов поставив собі за мету, аби українські ліси не були порожніми. Та щоб незабаром увесь світ купував і милувався найкращими українськими благородними оленями, а його оленяча ферма щоб стала одним із див України, яка прославлятиме її на увесь світ.

Репортаж про ферму та її власника опублікував інтернет-портал "Екоінформ" за статтею Анатолія Мельника для “Лісового і мисливського журналу”

– За фахом я каскадер. Спеціалізуюсь на кінних трюках. В Італії у мене свій каскадерський кінний клуб. На конях я з шести років. На полюванні вперше побував зі своїм дядьком, коли ще був хлопчиком. Звісно, я дуже люблю природу. Працюючи за кордоном, бачу, як європейці турботливо ставляться до природи, як розводять і охороняють диких тварин, зокрема, мисливських.

А чим ми гірші? – розповів Дмитро Русанов. – Благородних оленів в угіддя Конотопського району завезли ще у 70-х роках минулого століття. Зараз пішов інбридінг – спарювання близьких родичів, усі олені нині – рідні брати та сестри. Як наслідок – занепад популяції, зменшення народжуваності, тварини уразливі до хвороб. Тому, спільно з тодішнім керівником Конотопського держлісгоспу Віталієм Барановим три роки тому ми придбали оленя угорської селекції. Цей племінний самець досі є гордістю наших лісівників та має потомство. Я дуже сподіваюсь та вірю, що держава, зі свого боку, теж активно допоможе лісівникам у відтворенні тваринного світу України.

Корона благородних: унікальна оленяча ферма на Конотопщині, фото-1

Дмитро Русанов

Згодом із однодумцем Віктором Галою ми вирішили зайнятись розведенням елітних благородних оленів та ланей на Конотопщині, аби вирощувати, продавати тварин та випускати їх до мисливських угідь. Орендували землі у фермерів, побудували вольєр. Оленів та ланей купили у Латвії на спеціалізованих фермах. Спеціально обрали чотирьох елітних племінних самців чотирьох підвидів та зовсім різних генетичних ліній.

– Розкажіть, будь-ласка, детальніше про особливості ваших тварин.

– Це все один вид – олень європейський. У нас є чотири племінні гілки – британська, новозеландська, австрійська та румунська. Адже кожна країна виводить оленів залежно від своїх уподобань у мисливській та природоохоронній справі.

Роги англійських оленів не надто великі – можуть досягати максимум 80–90 сантиметрів у довжину. При цьому мають максимальну кількість відростків. Інколи на розі їх може бути 25! Отже, один такий олень може нести корону з 50 відростків! Наш красень Руні, якому лише три роки, вже має 33 відростки на обох рогах і це не межа, бо за оленячим віком Руні ще зовсім юнак.

Австрійці роблять акцент на довжину рогів. Чим довше, тим краще. У Румунії, Польщі, Угорщині тощо акцентують увагу теж на відростках, але не на їхній кількості, а на їхній формі, цінується форма лопати, схожа на корону ріг лося чи лані. Такі роги достатньо важкі. Найцікавіші новозеландські олені, яких штучно завезли до Нової Зеландії британці під час колонізації. Там експериментували із різними підвидами. Нині ці олені увібрали позитивні якості всього свого братерства, це: досить велика кількість відростків, довгі роги та навіть лопата.

– Отже, вся різниця в оленячих рогах?

– По суті, так! Роги – це найважливіший елемент у розведенні оленів та трофейній справі. Саме за формою рогів, довжиною, кількістю відростків, вагою досвідчений експерт, мисливствознавець, біолог чітко прочитає «біографію» кожного оленя – скільки йому років та яка його вага, особливості характеру та поведінки, його родовід, хворів він чи ні. Роги – це живий паспорт кожного племінного самця. Тому ми зберігаємо всі скинуті нашими оленями роги для племінної справи та ведемо їхній облік.

– Ваші олені-самці різні не лише зовні, а й за характером?

– Чистокровний англієць Руні родом зі знаменитої в усьому світі оленячої ферми у британському місті Вобурн. Його батько Босс свого часу теж був чемпіоном оленячого племені Європи. Коли я побачив уперше Руні, то він відразу впав мені в око. Характер у Руні не мед. Він не поважний аристократ, а справжній рицар. Постійно прагне продемонструвати свою силу. Харизматичний хлопець. Я назвав його на честь футболіста «Манчестер Юнайтед» Уейна Руні – видатного форварда-бійця, який забиває фантастичні м’ячі та не боїться сутичок на полі. Наш Руні теж рудий та кирпатий, як і його знаменитий тезка.

Чотирирічний новозеландець Спартак силою не поступається Руні. Але як і знаменитий ватажок повстання римських гладіаторів, він флегматичний. Але якщо вже вивести його з себе – начувайтесь. Спартак обов’язково переможе. Батько Спартака – знаменитий племінний самець, який дав життя сотням красенів в усьому світі. Спартак на свій вік вже виглядає гарнішим та сильнішим, ніж був його батько.

Дворічний австрієць Мірко – наймолодший наш самець. За характером спокійний, уникає бійок. Я назвав його Мірком на честь мого австрійського друга, любителя полювання та водія, який допомагав нам перевозити оленів до України.

Румунський олень – найстарший самець. Йому шість років. Я так і назвав його Румуном. За характером він справжній дикий гірський олень. Цурається людей, дуже обережний та полохливий… Коли ми везли Румуна з Балтії, то довелось дати тварині транквілізатори, аби він заспокоївся.

– Як ви перевозили тварин до України? Чи не було проблем?

– Як я вже розповідав, ми везли з Латвії тварин спеціально пристосованими великими фурами. Це автомобіль на два поверхи – на одному олені, на іншому лані. У кузові облаштовані стійла. Так само перевозять коней. Їхали приблизно дві з половиною доби. Жодна тварина не загинула, не захворіла, не покалічилась. Між тим, крім румунського оленя ми жодній тварині не давали заспокійливі.

Олені та лані дорогою вели себе спокійно, лежали, не їли. Але для таких перевезень є одна важлива вимога – в усіх самців-оленів треба обов’язково спилювати роги. Аби уникнути можливого ризику травмування у дорозі. Звісно, ми теж провели таку «операцію». Вони її перенесли без жодних проблем.

– Зараз у ваших оленів період парування?

– Взагалі, ми тримаємо самців окремо від самок. Але зараз у осінній період шлюбів пускаємо до дівчат. Найбільші гареми у Руні та Спартака – 20 самиць. У Мірка ще п’ять наречених, у Румуна теж близько десятка. Наші олениці теж із чудовим та дуже солідним родоводом. Ми придбали їх, коли тваринам було 1,5–2 роки. Багато самиць були вагітні. Вони теж чудово перенесли довгий шлях та без жодних проблем привели потомство. У кожної олениці теж свої особливості характеру, харизма.

Зараз у нас уже більше ста оленів – дорослі тварини та цьогорічне потомство. У цьому році народились 55% приплоду від поголів’я. Якщо все буде добре, незабаром щороку можемо випускати у дику природу п’ять-сім наших оленів. Наші друзі та помічники з Конотопського держлісгоспу дуже зацікавились саме нашими оленями новозеландської селекції, аби саме вони поповнили лісові угіддя.

– Скільки ж коштують такі, дійсно, благородні в усіх значеннях слова, олені?

– Племінний самець із гарним родоводом коштує в середньому п’ять-сім тисяч євро. Але є самці, які можуть коштувати і 35, і 50 тисяч євро. Це справжні аристократи оленячого племені, батьки сотень оленят королівської крові.

Самки, зазвичай, коштують від тисячі до 3,5 тисячі євро, теж у залежності від родоводу та племінних якостей. Справа розведення та утримання мисливських тварин дуже недешева. Але в Європі є вже тисячі ферм, де у напіввільних умовах вирощують оленів, ланей, кабанів, інших тварин. Поступово в Україні дедалі більше ентузіастів цим займається. Тож сподіваюсь, що за п’ять-десять років уже увесь світ охоче купуватиме українських племінних оленів та ланей.

– Ваші лані теж племінні? Розкажіть, будь-ласка, ще за них.

– Найкращими племінними ланями вважаються тварини німецького родоводу, а конкретно – баварської крові. Саме такі у нас. Ми теж придбали їх у Балтії – трьох самців та сорок самок. Лані теж чудово перенесли довгу дорогу і освоїлись на новому місці. Зараз «баварських» ланей за рахунок народжених цієї весни дитинчат у нас вже майже вдвічі більше. Деякі самиці привели відразу двох телят.

– Ви вже добре вивчили характер та повадки оленів? І чи любов до коней допомагає вам у справі розведення диких тварин?

– Так, я вже добре знаю повадки та характер кожної тварини. Оленів гукаю до годівниць спеціальним свистком. Ми із колегами щодня спостерігаємо за ними. Всі дані спостережень обов’язково занотовуємо. Планую написати з власного досвіду книгу про розведення та утримання європейських оленів у вольєрі. Вона буде дуже цінною для бажаючих зайнятися такою справою.

Нині я вивчаю мову оленів, як вони спілкуються між собою, як ревуть самці, викликаючи суперника на двобій, як дають знати, хто сильніший, а хто програв двобій, як самці залицяються до самиць, як матері звуть своїх дитинчат тощо. Вивчаю оленячу мову радощів, здивування, турбот, тривоги… Тембр, коливання, октави, ноти – це справжня музика. Маю бажання згодом вивчити мову вовків.

Корона благородних: унікальна оленяча ферма на Конотопщині, фото-2

Олені та коні – граційні, стрункі, чудові, дуже гарні тварини. А ще сильні, вольові, розумні. Цим вони дуже схожі. У мене є кінь-улюбленець, із яким товаришуємо вже десять років. Сподіваюсь, що із усіма оленями та ланями теж будемо справжніми друзями. Принаймні хлопці Руні, Спартак, Мірко та Румун точно вже мої товариші.

«Європейський дім для оленів!»

Дмитро Русанов із однодумцями обладнали свою ферму для оленів і ланей за останнім словом техніки та світової природоохоронної справи. Аби тварини, дійсно, почувались, як вдома. Ентузіасти ретельно врахували тут кожну дрібницю та деталь.

– Загальна площа нашої ферми 50 гектарів. Аби обгородити територію, ми встановили спеціальну англійську сітку, що використовують за кордоном на фермах із розведення мисливських тварин. Ця сітка легко витримує вагу африканського буйвола. Водночас вона гнучка та еластична, тож коли тварина на бігу вдариться об неї, то пружна сітка амортизує удар та відкине тварину, не завдавши їй травм. Ця сітка довговічна. Я знаю господарства, де вона вірно служить уже 20 років, – розповідає Дмитро Русанов. – Під час гону самці-олені часто чухаються рогами об сітку чи буцають її, випробовуючи сили, тренуючи удари. У сітці-рабиці тварина може заплутатись рогами та травмуватись чи навіть загинути. У нас це виключено.

Ще коли ми обирали місце, то шукали луки із різнотрав’ям та густою травою. Аби росли лікарські рослини: цикорій, календула, тимофіївка, ромашка. Звісно, найголовніша їжа для оленів – сіно. Сіно – це їхній «хліб»! Обов’язково солонці. На території дикі грушки. Ще у меню наших оленів та ланей овочі: буряк, морква, домашні яблука мішками закуповуємо у населення, пшениця, горох, кукурудза. Взимку комбікорми. Тварини із задоволенням гризуть кору білої осики, особливо взимку, харчуються гіллям, корою та хвоєю сосон, ялин. Це ж природні вітаміни. Олені споживають близько шести кілограмів харчів на добу.

На території є купи силосу, які наші тварини теж полюбляють. Вода у поїлках із артезіанської свердловини. Враховуючи кількість тварин, на їхнє харчування йде чимало витрат, але якщо хочеш досягнути результату, вкладай кошти, зусилля, витрачай час.

Усі наші олені та лані мають бирки на вухах, а ще вживлений чіп у тулуб. Якщо ті бирки будуть пошкоджені чи загублені, все одно тварину вдасться ідентифікувати. Кожна тварина має свій паспорт та племінну книгу. Я перебуваю на фермі майже цілодобово, щодня, за винятком часу, коли відсутній у справах чи відпочиваю. Ми всі тут одночасно: ветеринари, єгері, зоологи, фермери, аграрії, механіки тощо.

Взагалі, олені на нашій фермі живуть так само, як у природі. Пасуться, гуляють, граються, народжують та виходжують потомство. Ми у їхнє життя практично не втручаємось. Це правильно, бо дика тварина завжди має бути дикою.

ПРЯМА МОВА

Перший заступник начальника Сумського облуправління лісового та мисливського господарства Віталій Ігнатченко:

– Благородних оленів у Сумській області почали акліматизувати впродовж 70–80-х та на початку 90-х років минулого століття. Тварин завозили з Біловезької Пущі, Криму та Воронезької області Росії. За даними цьогорічної таксації, у наших угіддях нараховується близько 800 благородних оленів у дикій природі та вольєрах для напіввільного утримання тварин. Зараз Шосткинський держлісгосп вирішує питання будівництва вольєра для розведення оленів. Знаю, що фермери-підприємці з нашої області вивчають це питання. Звісно, ферма Дмитра Русанова вже зробила величезний вклад у подальше відтворення нашої популяції цього надзвичайно цінного виду мисливських тварин. Ми щиро вдячні ентузіастам та плідно співпрацюватимемо у цьому напрямку надалі.

На жаль, через карантинні заходи цього року нам не вдалось повністю відкрити вольєри для відвідувачів. Але люди приїздять. От була родина з двома дітками, одна з них хворіє на ДЦП. Вони були у захваті від тварин. Тож у майбутньому вивчатимемо досвід лікування таких дітей. Адже існує іпотерапія – лікування кіньми. Тож чому нам не спробувати те саме з оленями? Хочемо створити туристичну зону. Фермери зі Сумщини цікавляться нашим досвідом, хочуть спробувати теж зайнятись розведенням мисливських тварин. Нас відвідували керівники області. Є вже пропозиції по співпраці й з Київської області.

– І, наостанок, таке запитання. Хтось подумає – от має ще молодий чоловік гроші, чудову престижну роботу за кордоном… Хай би насолоджувався життям! Навіщо йому здались ті олені, шалені витрати, цілодобовий головний біль та нечувані турботи, а замість подяки від оточуючих – інколи побажання «гарного життя» та дуля у кишені?

– Чесно кажучи, я сам неодноразово задавав собі це запитання. Відповім так. В Україні гарна природа – мальовничі ліси, поля, річки, озера. Але якщо вони порожні, немає жодної тварини, краса, насправді, дуже бідна. Лісівники у надважких умовах роблять усе можливе, аби зберегти тварин, примножити багатство фауни, але їм на все не вистачає сил та коштів. Їм потрібна наша допомога. Тому ми зробили та робитимемо свій посильний вклад у добру справу. Хай дехто зараз вважає її невдячною. Але ми працюємо на майбутнє, на молоде покоління, яке буде бачити у лісах гарних диких тварин. Не у зоопарках чи в інтернеті, а в природі!

Корона благородних: унікальна оленяча ферма на Конотопщині, фото-3

Зараз різні хейтери, піарники, псевдоекологи звинувачують в усіх бідах лише мисливців та лісівників. Але скажіть, будь-ласка, хто, як не мисливці та лісівники, оберігає у Конотопському районі оленів, лосів, зубрів? Ці ж псевдоактивісти лише голосно кричать, що вони великі захисники природи. Але де ж вони були, коли ми купляли оленів, будували вольєри та ферму? Хоча б гривню дали нам на допомогу? Хоча б один кілограм харчів для наших оленів придбали? Збудували нам хоча б одну годівницю чи солонець?

Відеорепортаж про цю ферму дивіться тут.

Русанов оленяча ферма Конотопщина
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати

Коментарі