Сторінка в минуле: конотопський художник Володимир Масик

Про видатного художника, діяльність якого тісно пов'язана з Конотопом, нагадується на фейсбук-сторінці архівного відділу міської ради за матеріалами статті Валентини Єфремової.

Володимир Масик народився в багатодітній родині робітника у Катеринославі (нині місто Дніпро) у 1917 році. Під час революції сім’я переїхала до Конотопа, де й пройшло дитинство та шкільні роки майбутнього художника.

У 1935 році В.Масик поступив до Дніпропетровського художнього технікуму, пройшов навчання у педагогів: М. Паніна, П. Альохіна, В. Коренєва. Згодом народився син Олександр, який продовжив батьківську мистецьку стезю.

Випробування Великої Вітчизняної війни не оминули й дім Масиків. До Конотопа Володимир повернувся інвалідом. Через деякий час він влаштував виставку фронтових малюнків та замальовок, створених у шпиталях.

Так народилася відома графічна серія «Цього забути не можна», над якою він потім працював протягом 30 років. Характерною ознакою цієї серії є реалістична манера виконання, прекрасний малюнок, глибокі психологічні образи.

Як художник-графік, В. Масик розкрився неперевершеним майстром гравюри, який вмів передати романтику пейзажних мотивів, створених у техніці пастелі. Водночас художник осмислював значимість літописця душі багатостраждального українського народу Т.Г.Шевченка. Для цього він здійснив численні подорожі місцями, пов’язаними з життям Т.Шевченка, висновком яких стала серія «Шевченківськими місцями». В.І.Масик, з 1950 по 1952 рік, працював директором Київського державного училища прикладного мистецтва.

В домі Масиків завжди збиралася творча інтелігенція: мистецтвознавці — П.Говдя, М.Турунова, Б.Піаніда; художники — Ф.Недошовенко, О.Годунов, А.Казанцев, Н.Божко, О.Бабкова, Н.Альохін. Звертався до творчості М.Дерегуса, М.Шаронова, симпатизував художникам-передвижникам.

Великий вклад Масика у книжкове оздоблення творів провідних українських письменників. Він створив яскраві екслібриси, в яких розкрився як неперевершений майстер різця. Твори, виконані у техніці ліногравюри, ксилографії, пастелі, сповнені високої майстерності й завершеності. Досить назвати портретні образи: Т.Шевченка, Л.Українки, І.Франка, В.Канівця, І.Маратова, П.Коптєлова та ін.

«Батько завжди привозив із відряджень книжні новинки, кераміку, писанки, витинанки, вишивку. Так у нас зібралася самобутня колекція народних творів, величезна бібліотека книг по мистецтву, каталогів, альбомів, художньої періодики. Все це сприяло до творчості, збагачувало духовно. Він залучав мене до створення експозицій в Києво-Печерському заповіднику. Працювати поруч з ним було цікаво й водночас складно. Він був невгамовним стоїком, буквально палав у творчості. Так, на одному подиху було створене величезне панно «Вид на Києво-Печерський монастир ХІІІ ст.», діорама архітектурного ансамблю Лаври ХVІІІ ст., панно «Всехсвятська церква над Економічною брамою. Південний фасад», — згадував його син Олександр.

Протягом життя В.Масик прийняв участь у 400 республіканських, 100 зарубіжних, влаштував понад 70 персональних виставок. У яких би жанрах не працював художник, його впізнаєш за реалістичною формою подачі задуманого твору, глибоким психологізмом та образно-емоційним станом художніх образів. Своєю правдивою ілюстрацією життя українського народу ХХ століття мистецькі здобутки В.І.Масика увійшли в золоту скарбницю мистецтва України.