Марина Божок: "В Красногорівці на першому місці позитив!"

Минулого тижня група волонтерів, за підтримки міського голови Конотопа, вчергове відвідала наше місто-побратим Красногорівку, аби передати гуманітарну допомогу людям, які потерпають від майже щоденного випробування: жити під обстрілами. Цього разу з гуманітарною місією до Красногорівки поїхала речник міського голови Марина Божок.

Марина Сергіївна знайшла кілька хвилин, аби розповісти нам з перших вуст про те, як нині живеться красногорівцям та які тенденції на краще відбуваються в цьому місті.

- Марино Сергіївно, не страшно було в Красногорівці?

- Страшно було в дорозі. Їхали поночі, боялися заблукати, адже поряд - підконтрольна бойовикам територія. До того ж, ожеледиця. Але врешті доїхали благополучно. Зате в Красногорівці нас прийняли дуже тепло. Я б сказала, що в людей, яких ми зустрічали там, на першому місці - позитив. Самі проживають в таких важких умовах, але завжди бадьорі, клопочуться чимось, працюють - і жартують! Ми замерзли в дорозі, то нас обігріли, нагодували, і поки ми відпочивали, всю ніч чергували, аби підкидати дрова в нашу буржуйку. Одна жіночка, що працює в кіоску, коли дізналася, що ми з Конотопа, то безкоштовно пригостила нас кавою. Вона аж плакала від радості, що співвітчизники їх не забувають, та підтримують, як можуть.

- Кому цього разу привезли гуманітарну допомогу?

- Ми привезли канцтовари та продуктові набори малозабезпеченим сім'ям, а ще іграшки у дитячий садочок. Адже свята, а там просто немає де купити іграшок. Магазини не працюють. Тільки в одному місці чоловік шкарпетки на розкладці продавав.

В дитсадочку нас теж вразив надзвичайно теплий прийом. Дітки підготували для нас театралізовану виставу. Було так приємно чути на русифікованій території українську мову, та ще й з вуст дітей!

Взагалі у Красногорівці лише зараз відбувається поступовий, зате впевнений процес українізації. Те, що в школі, яку ми відвідали, діти й педагоги говорили виключно українською, це дуже важливо. Вважаю, це початок змін у свідомості людей, адже все починається з того, якою мовою ти думаєш. І це означає, що зростає майбутнє покоління саме українців! Але вразило ще й інше: коли на вулиці ми спілкувалися з людьми, вони, почувши, що ми говоримо українською, теж переходили на українську!

- Ви завітали ще й до Красногорівської школи?

- Так. Зараз в місті діє одна школа. Єдина, де є твердопаливний котел, тож дітям там тепло. Взагалі до початку бойових дій в Красногорівці було 5 шкіл, та зараз більшість з них напівзруйновані, особливо ті, що стоять на околиці. Під прикриттям туману ми побували в одній з них. Це жахливе видовище! Школа була нова, велика, з просторими коридорами, великими класами. А зараз вона вся зрешечена снарядами. Якби не той туман, ми б взагалі не змогли там ходити, адже від тієї школи до Донецька всього 800 метрів, нас просто обстріляли б.

- Часто обстрілюють?

- Фактично, щодня. Як стемніє, так і починають стріляти. Ми розвозили допомогу малозабезпеченим та багатодітним родинам, тож трохи припізнилися до обіду. Бачимо, місцеві метушаться. Ми вибачилися за запізнення, та й питаємо, що трапилось, чому метушня? А вони говорять, поки не потемніло, треба встигнути додому, бо почнуться обстріли. Уявіть, отак - щодня! Ніч велика, а мусиш сидіти без світла, адже можуть влучити снарядом. До того ж в будинках немає. Аби мати змогу помитися, біля багатоповерхівок люди облаштували щось на зразок невеличкої лазні. 

Хочу додати, що коли переглядаєш фото чи відео населеного пункту після обстрілів - це одне. Але коли ти бачиш ці руйнування на власні очі, це зовсім інші відчуття. Побувавши в Красногорівці я ще більше прагну, аби наша країна якнайскоріше досягла миру та спокою, та щоб наше місто-побратим повстало з руїн та розквітло! Слава Україні!