В Конотопі День театру відзначили знаковою прем'єрою

Конотоп мистецький

Цієї неділі в міському будинку культури "Зоряний" відбулася прем'єра вистави народного театру "Ми", керівник Марина Люшина. Глядачам продемонстрували глибоку, приголомшливу до глибин душі драму Джона Стейнбека "Про людей та мишей".

Назву твору взято з вірша Роберта Бернса «До польової миші, розореної моїм плугом»*

Драму Стейнбека "Про мишей та людей" без перебільшення можна назвати знаковою. Про що вона? Про мрії, які не збулися. Головний герой твору, Ленні, в уявленні Стейнбека символізує народ, який не усвідомлює своєї сили. І повість можна розглядати як притчу про величезну підспудну енергію, яка, сліпо прориваючись назовні, майже завжди несе руйнування.

Творчому колективу народного театру у повній мірі вдалося реалізувати ідею твору, дуже болісну, та близьку нашому народу, особливо цієї нелегкої пори.

А оскільки зал аплодував стоячи, то і слово надамо глядачам: "Це достойно "Театру на Таганці" Любимова! - захоплено ділиться враженнями Олександр. - Особливо хочеться відмітити гру Євгена Фесенка, який зіграв Ленні. Зіграти роль психічно хворої людини неабияк важко, але надзадача була виконана дуже переконливо. Йому віриш! Я навіть пошкодував, що забув дома хустинку".

"Мене вразила майстерно виконана гра тіней, яка подвоювала ефект від драматичної кульмінації, - розповідає Микола. - Це було надзвичайно! Я досі під враженням".

Фотозвіт про виставу можна переглянути тут.

_______________

*Роберт Бернс «К полевой мыши, разоренной моим плугом» (1759-1796)

Зверек проворный, юркий, гладкий,
Куда бежишь ты без оглядки,
Зачем дрожишь, как в лихорадке,
За жизнь свою?
Не трусь - тебя своей лопаткой
Я не убью.

Я понимаю и не спорю,
Что человек с природой в ссоре,
И всем живым несет он горе,
Внушает страх, -
Хоть все мы смертные и вскоре
Вернемся в прах.

Пусть говорят: ты жнешь, не сея.
Но я винить тебя не смею.
Ведь надо жить!.. И ты скромнее,
Чем все, крадешь.
А я ничуть не обеднею, -
Была бы рожь!

Тебя оставил я без крова
Порой ненастной и суровой,
Когда уж не из чего снова
Построить дом,
Чтобы от ветра ледяного
Укрыться в нем…

Все голо, все мертво вокруг.
Пустынно поле, скошен луг.
И ты убежище от вьюг
Найти мечтал,
Когда вломился тяжкий плуг
К тебе в подвал.

Травы, листвы увядшей ком -
Вот чем он стал, твой теплый дом.
Тобой построенный с трудом.
А дни идут…
Где ты в полях, покрытых льдом,
Найдешь приют?

Ах, милый, ты не одинок:
И нас обманывает рок,
И рушится сквозь потолок
На нас нужда.
Мы счастья ждем, а на порог
Валит беда…

Но ты, дружок, счастливей нас…
Ты видишь то, что есть сейчас.
А мы не сводим скорбных глаз
С былых невзгод
И в тайном страхе каждый раз
Глядим вперед.