У пошуках "золотих батонів" Артема Семеніхіна

Останнім часом набирають популярності екскурсіі по садибах чиновників. Можливо, у цьому і є якийсь сенс. Ось і Спартак Сергієнко поклопотався показати спільноті помешкання, де зараз проживає конотопський мер. Отож і ми захотіли пошукати в котеджі пана Семеніхіна бодай якщо не золоті унітази, то хоча б золоті батони.

Ходімо разом!

Конотопського голову застати вдома можна хіба що пізньої ночі - бо з раннього ранку він вже в себе в кабінеті - приймає громадян. На прохання нашого кореспондента показати помешкання охоче погоджується.

Обідня перева. Артем Семеніхін полишає справи і запрошує нас до своєї оселі.

На порозі нас зустрічають дітлахи.

- Таточко! - стрибає йому на руки маленька Софійка.

Данилко підходить повагом - а як інакше, він же дорослий!

Натішившись з дітьми пан Артем демонструє нам папери:

- Оскільки моя квартира зараз на ремонті, то ми з родиною тимчасово проживаємо в приватному готелі. Ось і договір на оренду укладено.

- Комусь важко в це повірити, але мені дійсно немає чого приховувати.

- А як же крісло в Вашому робочому кабінеті?

- От якраз з кріслом ніяких секретів. Я його забрав з свого офісу, який був у мене на попередній роботі.  

Артем Семеніхін проводить нас по котеджу.

- Готель на кілька номерів. Ось і номерки на ключах, бачите? 

- Я проживаю у кімнаті номер "2", - Конотопський мер відчиняє нам двері свого житла. 

Ліжко, телевізор, шафа, військовий одяг. Оце і все? А де золоті батони?

Натомість на видному місці стоять прапорці. Артем підкреслює:

- Ось стяги, які ми шануємо.

Тут зрозуміло. Пан Артем не був би собою, якби не згадав про дорогу його душі символіку.

А як же інші кімнати?

В прибиральні золотих унітазів ми не знайшли, зате Семеніхін продемонстрував нам дещо інше:

- Ось! Завжди біля мого ліжка, - бере в руки автомат. - Нагадування ворогам про те, що я можу дати відсіч, якщо треба.

Проте одразу відкладає зброю та береться за досить мирну справу: заносить дрова та розтоплює в загальній вітальні камін.

Тут же, у вітальні помічаємо красиву картину з історичним зображенням Конотопа. Підпис: Сердюк.

- Невже робота Бориса Сердюка?

- Це мого дідуся! - повідомляє Данилко.

- О! То твій дідусь відомий в Конотопі художник!

Данилко сором'язливо ховається за двері.

- Покажеш нам свої іграшки?

Данилко вагається. Проте Софійку не треба просити двічі, вона біжить у дитячу кімнату, і показує свої ляльки.

- А ось мій динозавр! - показує Данилко.

- Зараз обідати будемо, - кличе Артем Юрійович, докришуючи салат.

- Затишно у вас. Довго ще тут гостюватимете?

- Уже в квітні ми перейдемо у власну квартиру.

- Скільки там кімнат?

- Одна.

- Не тіснувато буде?

- Тісно, звичайно. Але що робити, багато хто так живе.

- Не сумуватимете за цією садибою?

- Сумуватимемо. Але це ж не моя власність, тож колись маємо і честь знати. 

Закінчивши екскурсію, виходимо на поріг. Пан Артем звертає нашу увагу на будівлю навпроти котеджу:

- Це кухня, та загальна їдальня готелю. Літня. 

- Двір тут просторий. Проте дітям все-таки веселіше буде вдома, гратимуться на гойдалках  разом з сусідськими дітлахами.

- А як переїдемо, то обов'язково вас запросимо! - обіцяє на останок Семеніхін Артем.

Що ж, обов'язково відгукнемося на запрошення! Висновків не робимо. Кожен вміє й сам читати між рядків.

Детальний фотозвіт про наші відвідини Конотопського мера Артема Семеніхіна можна переглянути тут.