Перегони на посаду мера Конотопа стали топ-новиною Української Правди

"Конотопська битва. Як свободівець переміг колишнього регіонала."  Під такою назвою вийшла стаття на Українській Правді, текст якої ми викладуємо нижче.

" Об 11.30 у Конотопській територіальній виборчій комісії гамірно. Її члени вже порахували 99 % бюлетенів. Новим мером міста на Сумщині, усупереч більшості прогнозів, стає представник "Свободи" Артем Семеніхін, а на виборах до міської та обласної кандидати від цієї партії випереджають конкурентів. Ще вчора фаворитом називали екс-регіонала Івана Огрохіна, "господарника", який очолював місто з 2002 до 2010 року.

Пам’ятник Коню – традиційне місце зустрічі у центрі Конотопа.

Неподалік літні жінки продають городину, птицю й молочні продукти. Продавчиня яєць тьотя Женя сидить окремо. Покупцям бажає "мирного неба и вкусного хлеба". Найголовніше, каже, – "чтобы не было войны". Своїми друзями тьотя Женя називає місцевих комуністів, проте голосувати збирається за чинного мера Василя Дзеда, якого свого часу виключили з Партії регіонів за порушення фінансової дисципліни.

– Він тут торгувати дозволяє. Доньку мою на роботу влаштував. Дзед для мене – золота людина. Всім не вгодиш, йому багато ножку подставляли. Казали, шо й судили його. А я би не сказала. Єслі би судили, то посадили! – розчулюється тьотя Женя, говорячи про улюбленого політика.

Вона впевнена, що, коли Дзед прийде до влади "по-справжньому", неодмінно дасть їй квартиру. "Свободі" також симпатизує, бо "порядні", а от Ляшка називає пустомелею.

Покупців старшого віку тьотя Женя розважає авторськими віршами про Леніна і Перебудову. Сьогодні на "базарчику" обговорюють вибори.

– Хто дасть мішок гречки, рису і цукру, за того і буду голосувати! – сміється новоприбулий покупець

– Он шутит, – уточнює його дружина. – Ми б не взяли! А от якби ліки…

– Нічого не зміниться після виборів. Хіба у гірший бік, – додає вісімдесятирічний Олег Павлович. – Хохли – це такий терпеливий народ! Їм шо не роби – все стерплять. Анекдот про них є. Прийшов дядько в село і каже: "Завтра всіх будемо вішать! Приходьте на восьму!". А один руку підіймає: "Можна запитати? Треба бути зі своїми мотузками чи нам роздадуть?" От такий народ український. Треба все зробити, аби Європа була в Україні. Не Україна в Європі, а навпаки.

– Дай Бог, чтобы Огрохин не победил, – кидає перехожий у капюшоні.

– Вам хочется, чтобы он победил? – недочуває тьотя Женя.

– Мне? Мне хочется его убить. Вот этими руками!

Іван Огрохін вже двічі був мером міста Конотопа. У 2010 році він програв вибори діючому меру Дзеді та на цих вирішив взяти реванш. Його називали фаворитом кампанії, а по Конотопу невідомі напередодні виборів розписали вулиці надписами "Огрохін –вор".

Все чітко

Тараса Омельченка і Владислава Савченка ми застаємо за обідом у банкетному залі готелю "Україна". Перший балотується на посаду міського голови. Другий – в депутати. Обоє від "Солідарності".

Політичну ситуацію у Конотопі політики бачать зі своєї дзвіниці.

– Якщо там, де два українці – три гетьмани, то в Конотопі їх іще більше. Це амбіції, особливо на фоні нестабільності влади, – каже Тарас Омельченко. – У міській раді 36 місць. Балотується понад 400 людей. Та в нас у місті стільки порядних немає!

Комунальні проблеми міста Омельченко знає з власного досвіду – минулого року чотири місяці виконував обов’язки міського голови.

У кампанії сповідує практичний підхід: дорожнє покриття, вуличне і дворове освітлення, ремонти шкіл і садочків. Свої шанси на перемогу начальник обласного управління ЖКГ оцінює скромно:

– Може бути що завгодно. Немає яскраво виражених лідерів гонки. Я пізно вступив у боротьбу. Намагався особливо не світитися. Хоч це і "Солідарність", але у місті ми не партія влади, а опозиція. По нас дуже "добре" працюють. Усі мої чотири білборди, які ми змогли собі дозволити, були заляпані фарбою.

Тарас показує на телефоні фото одного з передвиборних хітів у Конотопі.

Це реклама кандидатки від партії "Рідне місто" Тетяни Сизон, пов’язаної з нардепом Ігорем Молотком. На агітках зображена Марґарет Тетчер і красномовний підпис: "Петухи, может быть, и умеют кукарекать, но яйца все-таки несет курица".

– Мене за**али ці вибори так, шо просто пі**єц! – прикриває рот долонею під час телефонної розмови тридцятирічний Спартак Сергієнко.

Шість років тому він брав участь у російському реаліті-шоу "Дом-2". Тепер його реаліті-шоу – українська політика: Спартак очолює конотопську організацію Радикальної партії Олега Ляшка і працює помічником нардепа в Києві. Сергієнко не обирає вирази і часто використовує нецензурні слова.Рік тому разом із нардепом Ігорем Мосійчуком він влаштував "смітникову люстрацію" для міського голови Василя Дзеда.

 Днями Сергієнко розповідав про деталі цього інциденту на допиті в Генеральній прокуратурі. На зустріч до кафе в центрі Конотопа Сергієнко прийшов у партійній футболці з вилами.

– Не балотувався в мери, бо я ще молодий. Мені важливіше – провести команду. Я не брав тих, хто є потенційним зрадником. От Семеніхін (кандидат від Свободи –УП) вчепився до того мерства. Але коли власні амбіції більші за командні, то це пі**єц.

Спартак розповідає, що був одним з організаторів Майдану в Конотопі, проте під час народного віча його забрали до райвідділу. Сталася "величезна зрада": опозиційні сили об’єднались, а про Радикальну партію забули.

"Є хохли, а є українці"

На темних сходах офісу конотопського телеканалу КСТ нас зустрічає невисокий кремезний чоловік у камуфляжних штанях.

Це кандидат у мери від "Свободи" Артем Семеніхін. У 2012 році київська міліція затримувала Семеніхіна через підозру у здирництві, через деякий час його відпустили.

Сідаємо пити чай у кімнаті, схожій на світлицю в музеї народознавства. В очі кидається вишитий портрет Шевченка. Семеніхін кладе на стіл кілька примірників партійної газети "Не мовчи!". На прохання лишити автограф конотопський націоналіст старанно виводить на першій шпальті "Sлава Nації".

– Чому ви йдете в мери? – запитуємо ми.

– А ви назвіть мені хоча б одну причину, чому не треба йти в мери людині, яка є українським націоналістом? Людині, яка пройшла війну на Сході. Яка пройшла два Майдани. Знає проблеми міста і знає, як із ними боротися. Яка має вищу освіту. Звичайно, можна було б пересидіти й перечекати, але патріоти не шукають легких шляхів.

– А чому саме від "Свободи"?

– Бо це майже єдина ідеологічна сила правого толку. Є ще кілька… Я не хочу їх образити, але вони на рівні маргіналів. Асоціюються з якимись скінхедами. Хоча я і сам колись… Скажімо так, маю багато друзів-скінхедів, – чи був Семеніхін скінхедом сам, не зізнається. – Я є український націоналіст європейського ґатунку.

До кімнати забігає білявий хлопчик – син Семеніхіна. Поки тривала кампанія, Данило жив у Києві.

– Сьогодні повернувся. Це з міркувань безпеки, розумієте? На попередніх виборах я пережив дві замахи. Мене кидали до в’язниці. Сидів разом із патріотами в Лук’янівському СІЗО за те, що виступив проти Деркача Андрюши.

Балотувався на парламентських виборах у Глухові – це його округ, проросійський, – і посів друге місце, випередивши комуніста, які там завжди перемагали. Щоб мене дискредитувати, відкрили кримінальне провадження за серйозною статтею 190. А я був приватним підприємцем. Мав ринок у Києві на Академмістечку, – не відриваючи погляду, Семеніхін каже: – Є хохли, а є українці.

– Хто такі хохли?

– Продажні тварі, які за шмат ковбаси віддають свій голос. Вони байдужі. А українці – це борці. Кого в Конотопі більше, дізнаємось у день виборів.

Конотоп не готовий

На нас чекає обіцяна екскурсія містом. На парковці біля КСТ стоїть пікап Toyota Tundra. Над колесом наліпка з цифрами 488.

– А де одиниця перед четвіркою? Самі відрізали чи вам віддерли? ( натяк на кодове гасло білих націоналістів 1488 – УП)

Витримавши драматичну паузу, насторожений Семеніхін відповідає:

– Конотоп іще не готовий.

В автомобілі пахне дорогими парфумами й мандаринами. Грає конотопське радіо. Семеніхін робить голосніше – співають "Гайдамаки": "І не треба, москалі, нам тут заважати".

– Звідки у вас гроші на виборчу кампанію? – запитуємо свободівця, поки він показує нам офіс партії, свої бронежилети та новий спортзал для патріотів.

– А ви вважаєте, що у тридцять три роки не маю 150 тисяч гривень на виборчу кампанію? Семеніхін раніше займався бізнесом.

Свободівець везе нас за місто – розповідати про УПА на Сумщині. Зупиняємось на лісовій галявині.

Кандидат у мери залишає фари увімкненими, аби ми побачили: високий дерев’яний хрест перед нами – червоно-чорного кольору. Це могила братів Лузанів. Неподалік – напівзруйноване приміщення, де колись була церква. Семеніхін розповідає, як привозив сюди Тягнибока.

– Конотоп – це свята земля для всіх, хто воює за Україну. Земля, здобрена ворожим м’ясом і кістками. Дуже класно тут, – мрійливо крутить кермо свободівець.

Бачимо білборд "Батьківщини" з заклеєною назвою партії. Так хитрують у день тиші.

– Бачите, як нечесно поводяться? Американський прийом. Зараз покажу, як "Свобода" хитро обходиться з нечесними.

Кандидат у мери підвозить нас до білборда з фотографією маленької дівчинки й задоволено усміхається. На білборді написано: "Софія Семеніхіна. Партія "Сонечко". Найкращий номер у списку".

"Поки молодь голосує у фейсбуках"

– Ізвінітє, а як голосувать? Обязатєльно з паспортом чи можна по пенсійному? – запитує дідусь міліціонерку на трамвайній зупинці.

– Ні, тільки з паспортом.

– Ну, всьо, значить, отпадає…

Конотопський трамвай – унікальне явище. Про нього жартують: асфальту, мовляв, немає, а колія є.

Вранці в день виборів усі місця у вагоні зайняті. Від кінцевої зупинки дорога веде на ремонтний завод "Авіакон". Біля воріт припаркований блискучий гелендваген. Це – машина кандидата в депутати від "Волі народу" Олександра Кирія.

Одні хвалять його як мецената, інші звуть "Януковичем міста Конотоп" – подейкують, замолоду Кирій торгував краденими шапками. Територію біля входу на виборчу дільницю, розташовану на заводі, патрулює воєнізована охорона у штатському: "Авіакон" – стратегічний об’єкт.

Згодом на дільницю приїжджає мер. Василь Дзед походжає по залі, перемовляється з головою комісії, а на запитання про настрій широко всміхається: "Супер!".

Мера проводжає поглядом бабця.

– Впізнали його?

Старенька відповідає з гірким смішком:

– Краще б і не знати ніколи. Ні його, ні Огрохіна. Один вимагав зарплату, коли поновився через суд. У другого – власне Межигір’я в сусідньому селі. Весь Конотоп викупив і забудував. І це ж вистачає нахабства висуватися! Не було правди, нема й не буде ніколи. Не дочекаємося. Стільки молодих, енергійних – навели б порядок. Є один кандидат, хороший хлопець – Артем Семеніхін. На війні був, усе бачив. Єдине, що він від партії "Свобода". Але ж вони нікого не б’ють. Головне, що підтримують Україну.

По обіді на дільниці в будинку творчості явка ледве сягає 30%. Попри святковий антураж актового залу, члени комісії сумні. Єдина, хто всміхається кожному новоприбулому – Тимошенко.

– Юра, роби отак, – стукає по дереву жінка, звертаючись до одного з присутніх на дільниці кандидатів. Це – Наталія Тимошенко, голова дільничної виборчої комісії. Її чоловік, Віктор Тимошенко, балотується на посаду мера від "Батьківщини". Наталія захоплено розповідає, як колись Конотоп зустрічав відому тезку.

– Я особисто для Юлії Володимирівни варила узвар і купувала галетне печиво. А чоловік відповідав за букет: усе як має бути – максимум сім білих троянд.

Віктор Тимошенко очолював Конотопську районну адміністрацію. Великих шансів стати мером йому не дають, і дружину це тішить:

– Чесно, я не хочу. Депутатом в обласну раду нехай проходить, це потішить його еґо. Я скільки з ним живу, стільки в його житті політика. Мені набридло знов почуватися розлученою.

На годиннику 17.12. На найбільшу в Конотопі дільницю в Європейському університеті ввечері заходять нечасто. Переважно пенсіонери, нарікає голова комісії Світлана Калінкіна:

– Якщо долю Конотопа вирішують люди віком за сімдесят, то для чого був Майдан? Для чого загинули діти? Поки молодь голосує в фейсбуках, ми знов обираємо Партію регіонів.

Спостерігачі пошепки обговорюють можливі результати виборів:

– Якщо Дзеда оберуть, я відразу в село переїжджаю!

О восьмій міліціонер зачиняє двері. Починають пакувати у пакети для сміття невикористані бюлетені. Столи зсувають у центрі зали, кожен член комісії отримує папірець із назвою політичної сили, й починається:

– Ляшко! У кого Ляшко!

– Це Опозиційний блок?

– Це радикали! Дівчата, ми так до ранку будем рахувати…

Комісія помалу розгрібає купу бюлетенів на столі: "Порошенко", "Свобода", "Батьківщина"… Трапляються й зіпсовані бюлетені.

– Не за це стояв Майдан, – зітхає голова комісії.

– А що там написано?

– Так і написано: "Не за це стояв Майдан".

За кілька хвилин жінка знов обурюється: ще один зіпсований!

– Що там?

– "Сталина на вас нет".

…У понеділок неподалік від пам’ятника Коню сперечаються двоє:

– Огрохін пляж зробив? Зробив! Озеро почистив? Почистив! На братській могилі порядок навів? Навів!

– Якщо людина краде, то те, що вона допомагає дітям, не забирає факту, що вона краде. Ви ж самі знаєте, скільки в нього гріхів. За весь той час і собака зробив би щось добре.

– Перший строк був нормальний, то другий провалився. Але і Семеніхін – це кидалово. Скількох людей він кинув на великі суми! І кримінальні справи на нього є. По телевізору тільки й чути: наш герой! Погорланили і досить. Хто він – цей Семеніхін?

Пізніше телефонує Тарас Омельченко, Сміючись, запитує:

– Тепер ви розумієте, що це значить: буває добре, буває погано, а буває – по-конотопськи?

Ольга Клінова, Олеся Біда, для УП"

семенихин