Економія на здоров'ї, або куди конотопчанам викидати зіпсовані енергозберігаючі лампи?

В Україні досі мовчать про утилізацію ртутних парів, що знаходяться в енергозберігаючих лампах. Ось і в Конотопі з'явилося багато контейнерів для збору використаних батарейок, але перегорілі "економки" й досі викидати нікуди. 

Сперечатись із тим, що ртутна лампа має замінити й незабаром замінить звичні для нашого покоління лампи розжарювання, буде хіба що невіглас. Її переваги — економія коштів та енергії — очевидні, тож розрядні (енергоощадні) лампи стають все більш популярними. Особливо це актуально для України нині, коли через газовий конфлікт про енергозбереження заговорили усі — від представників найвищої ланки влади й до дрібних підприємців та простих громадян. Уряд своїм розпорядженням навіть заборонив бюджетним організаціям з 1 січня 2009 року купувати лампи розжарювання, таким чином зобов’язавши використовувати енергоощадні освітлювальні прилади. Та в метушні законодавці й ті, хто підписує укази та розпорядження, наче забули чи не помітили невеличкий напис в інструкції до використання енергозберігаючих розрядних ламп: «Лампу не можна викидати в смітник!» — вказують на упаковках. Але й здати її на переробку немає куди.

НЕБЕЗПЕЧНЕ СМІТТЯ

Кожна розрядна лампа містить токсичний метал — ртуть. Він вважається однією з найтоксичніших речовин, відомих людині. Разом із тим, виробники й медики запевняють, що небезпеки при використанні ртутної лампи, навіть коли вона розіб’ється в приміщенні, немає: досить провітрити приміщення та протерти підлогу розчином із марганцівки — адже кількість парів токсичного металу тут незначна. Якщо не обмежувати своє поле зору сміттєвим баком, а подивитись на проблему глобально, картина вимальовується не така вже й приваблива: в кожній лампі міститься від 4 до 150 міліграмів ртуті. Як підрахували експерти, якщо помножити цю кількість на населення України та на кількість ламп, які припадають на кожного українця (вдома та на роботі), то щороку в українські смітники потраплятиме більше 500 кілограмів ртуті(!). Разом із тим лише один грам ртуті, який потрапив у довкілля, здатний призвести до забруднення (перевищити рівні гранично допустимих концентрацій) більше ніж 3300000 м3 повітря чи 200000 м3 води. Навіть його мізерні дози можуть викликати гострі фізичні та психічні розлади, зокрема, особливим видом отруєння ртуттю є мікромеркуріалізм — хвороба, що виникає, коли на людину тривалий час впливають концентрації ртуті, значно менші від гранично допустимих.

«Точної цифри кількості ртуті, що потрапляє в довкілля, ніхто не знає, — розповідає Олексій Согоконь, директор ТОВ «Фірма Діола», що займається переробкою ртутьвмісних приладів. — Кількість ввезених з-за кордону ртутних ламп та кількість вироблених у нас, а також кількість ртуті, що міститься в цих лампах, ніхто не обліковує та не контролює. І тут йдеться не тільки про компактні енергозберігаючі, але й про люмінесцентні, що містять значно більше ртуті. Часто для організацій, що використовують люмінесцентні лампи, стає відкриттям те, що такі лампи необхідно здавати спеціалізованим фірмам на утилізацію. Буває, фірми роками викидають відпрацьовані лампи на смітник».

«Зараз енергоощадні лампи стають все більш популярними, і можна тільки уявити, що буде, коли сотні таких ламп потраплять у контейнери для сміття поруч із нашими будинками та дитячими майданчиками. Лампи зроблені зі скла, тому, найімовірніше, до звалища вони не доїдуть, а розіб’ються вже в контейнері. Тож, усі ртутні випари осядуть поряд із нашими помешканнями — і нам доведеться цим дихати», — каже керівник ГО «Бюро екологічних розслідувань» Дмитро Скрильніков.

КУДИ Ж ПОДІТИ ЛАМПУ?

В західних країнах, де, очевидно, науковці не призвичаєні обмежувати свої обрахунки лише вмістом власного сміттєвого контейнера, кілограми ртуті добре пораховані, тому про утилізацію ртутьвмісних ламп подбали — в супермаркетах є пунк-ти збору, куди можна здати відпрацьовані ртутні лампи на утилізацію. У нас же про необхідність утилізації токсичних відходів прийнято мовчати.

«Звісно, питання про заборону енергоощадних ламп ніхто не ставить. Однак, якщо державні органи лобіюють перехід на ці освітлювальні прилади, то необхідно, аби ті самі державні органи подумали й про утилізацію небезпечних відходів, — аби не зіпсувати бочку меду ложкою ртуті. Про переробку екологічно безпечним методом, як це роблять у Європі, має подбати виробник чи імпортер. А влада — має прийняти необхідні нормативно-правові акти та організувати контроль за їхнім виконанням», — каже Дмитро Скрильніков.
«Утилізація однієї лампи коштує від 50 копійок і більше. До цього слід додати ще й транспортні витрати та витрати на організацію збору. У те, що хтось за рахунок своїх коштів та свого часу піде здавати таку лампу на спеціалізоване підприємство — віриться мало», — розповідає Олексій Согоконь.

Такої ж думки і керівник ГО «Бюро екологічних розслідувань». За словами Дмитра Скрильнікова, їхня організація ретельно вивчала питання утилізації ртутних ламп. Для цього в обласні та районні центри по всій Україні органам місцевого самоврядування їхня організація надіслала запити: куди мають звернутись громадяни, аби здати лампу, що містить ртуть. Результати дослідження виявились невтішними: зараз більшість областей не мають змоги приймати від населення ртутні лампи, пише day.kiev.ua.

На Сумщині ми знайшли лише одну організацію, яка проводить утилізацію ртутних ламп, здійснює демеркуризацію приміщень, транспорту. Це ТОВ «ЕЛГА», Шостка Сумська обл., Вул.Леніна д.59 а / с 96, тел. (+ 3805449) 70022.

Але як вирішити проблему з перегорілими "економками" в Конотопі? Допоки не встановлять спеціальні контейнери та не укладуть угоду про вивиіз та утилізацію ламп - місто і ми разом з ним і далі повільно будемо труїтися.